субота, 28 лютого 2004 р.
четвер, 26 лютого 2004 р.
газета Високий Замок "Пальниками Єкімовських" зацікавились японці" (26 лютого 2004 р.)
Величезний інтерес викликала у читачів “Високого Замку” публікація двотижневої давності “Теплова революція у нашому домі”, де розповідалося про львівського підприємця Олександра Єкімовських.
http://www.wz.lviv.ua/articles/27998
Зокрема, про його саморобні теплогенератори з особливого сплаву, використання яких у побуті і на виробництві дасть змогу суттєво зменшити витрати газу, а дефіцитного тепла продукувати більше. Сума річної економії, за розрахунками умільця, у масштабах країни обчислюватиметься десятками мільярдів гривень. До того ж, завдяки здатності “виробляти” інфрачервоні промені, “пальники Єкімовських” (і це підтвердили науковці) значно зменшують кількість шкідливих викидів.
Після виходу “революційної” статті у редакції почервоніли від перенапруги телефони: тисячі людей з усіх куточків України захотіли скористатися винаходом героя публікації. Дзвонили не тільки рядові мешканці напівхолодних будинків, а й керівники великих підприємств, комунальних установ. А також - бюджетних організацій, де, як відомо, кожна копійка на особливому обліку. Олександр Єкімовських відгукнувся на прохання директора Львівської СШ №27 Володимира Прокопенка і минулої суботи встановив у котельні, яка обігріває одну з найбільших у місті школу (її площа 3948 кв.м), своє “ноу-хау”. Модернізація котла НІІСТУ-5 потужністю 0,67 мвт тривала всього дві години. Коли через дві доби роботи у новому режимі взялися за підрахунки, з’ясувалося, що швидкість нагріву котла зросла у 10 разів, його потужність - утричі, а теплотворність підвищилася у 13 разів... Цікаві і такі факти: якщо колишня стандартна горілка при повній потужності (а це 44 кубометри газу на годину) нагрівала 12 тонн води в опалювальній системі лише до 60 градусів, то “пальник Єкімовських” робить це саме при витраті всього 14 кубометрів газу. А за умови повного навантаження доводить воду до кипіння. Іншими словами, “ноу-хау” обігріває школу, витрачаючи тепер втричі менше голубого палива.
Завдяки “Високому Замку” дізналися про диво-пальники львів’янина і японські підприємці, які виявили намір викупити його технологію. Олександр Анатолійович навідріз відмовився від цієї пропозиції, сказавши, що його винахід рідній країні потрібен більше.
Задовольнити величезний попит на нього умілець поки що не в змозі. Але приблизно через два місяці пальники різних модифікацій почнуть масово виробляти і продавати в Україні. Коли це станеться, автор дасть усім знати. Тож просимо у редакцію з цього приводу не телефонувати.
На фото: Олександр Єкімовських разом з директором львівської СШ № 27 Володимиром Прокопенком (у центрі) аналізують перші результати.
http://www.wz.lviv.ua/articles/27998
Зокрема, про його саморобні теплогенератори з особливого сплаву, використання яких у побуті і на виробництві дасть змогу суттєво зменшити витрати газу, а дефіцитного тепла продукувати більше. Сума річної економії, за розрахунками умільця, у масштабах країни обчислюватиметься десятками мільярдів гривень. До того ж, завдяки здатності “виробляти” інфрачервоні промені, “пальники Єкімовських” (і це підтвердили науковці) значно зменшують кількість шкідливих викидів.
Після виходу “революційної” статті у редакції почервоніли від перенапруги телефони: тисячі людей з усіх куточків України захотіли скористатися винаходом героя публікації. Дзвонили не тільки рядові мешканці напівхолодних будинків, а й керівники великих підприємств, комунальних установ. А також - бюджетних організацій, де, як відомо, кожна копійка на особливому обліку. Олександр Єкімовських відгукнувся на прохання директора Львівської СШ №27 Володимира Прокопенка і минулої суботи встановив у котельні, яка обігріває одну з найбільших у місті школу (її площа 3948 кв.м), своє “ноу-хау”. Модернізація котла НІІСТУ-5 потужністю 0,67 мвт тривала всього дві години. Коли через дві доби роботи у новому режимі взялися за підрахунки, з’ясувалося, що швидкість нагріву котла зросла у 10 разів, його потужність - утричі, а теплотворність підвищилася у 13 разів... Цікаві і такі факти: якщо колишня стандартна горілка при повній потужності (а це 44 кубометри газу на годину) нагрівала 12 тонн води в опалювальній системі лише до 60 градусів, то “пальник Єкімовських” робить це саме при витраті всього 14 кубометрів газу. А за умови повного навантаження доводить воду до кипіння. Іншими словами, “ноу-хау” обігріває школу, витрачаючи тепер втричі менше голубого палива.
Завдяки “Високому Замку” дізналися про диво-пальники львів’янина і японські підприємці, які виявили намір викупити його технологію. Олександр Анатолійович навідріз відмовився від цієї пропозиції, сказавши, що його винахід рідній країні потрібен більше.
Задовольнити величезний попит на нього умілець поки що не в змозі. Але приблизно через два місяці пальники різних модифікацій почнуть масово виробляти і продавати в Україні. Коли це станеться, автор дасть усім знати. Тож просимо у редакцію з цього приводу не телефонувати.
На фото: Олександр Єкімовських разом з директором львівської СШ № 27 Володимиром Прокопенком (у центрі) аналізують перші результати.
четвер, 19 лютого 2004 р.
газета Молода Галичина "Домашне сонце, або Чудо-пальник" (19 лютого 2004 р.)
Розробка львівського винахідника Олександра Єкімовських дасть змогу при спалюванні газу в сім разів збільшити тепловіддачу та утричі зменшити шкідливі викиди.
АБИ „АФРИКА” БУЛА, МУСИТЬ ГАЗ ЗГОРІТЬ ДОТЛА
Як визнає пан Олександр, він не відкривав якихось нових джерел енергії тощо. Винахідник із львівського Підзамчого лише змусив належно працювати наявні газові конфорки. Не таємниця: у нашому тепловому та кухонному обладнанні голубе паливо згоряє далеко не повністю (середній коефіцієнт корисної дії - 60 відсотків). А значна його частина просто втрачається. Тож та частка не дає жодної користі, навпаки - ще й приносить шкоду, отруюючи повітря. Тим часом Єкімовських за допомогою незначних технічних удосконалень «змусив» згоряти майже увесь газ, який виходить із труби!
Недарма кажуть, що все геніальне - надзвичайно просте. А тут на допомогу галицькому винахідникові прийшли, здавалося б, звичайні бляшки-насадки, котрі пан Олександр старанно припасував до кухонних конфорок. Це певною мірою простеньке обладнання він змайстрував із спеціального металу (сплав титану та міді), який, по-перше, не окислюється на вогні, а, по-друге, при згорянні газу ще й служить своєрідним каталізатором. Завдяки цьому ККД голубого палива у плитці дотягує, каже Єкімовських, 100 відсотків! Себто згоряють майже всі шкідливі речовини, які до того гамузом прямували в повітря.
А вже в такому випадку «продукується» значно більше енергії. Скажімо, підрахував господар, аби закип'ятити чайник, газу витрачається у кілька разів менше, аніж досі, бо з палива «вичавлюються» усі наявні калорії!
Утім згаданий пристрій не тільки поглиблює процес згоряння. Нагріваючись, цей пальник ще й випромінює потужні інфрачервоні промені. Власне завдяки їм надзвичайно швидко теплішає у помешканні. Від кухні Єкімовських гарячі потоки прямують як звично догори, так і розсіваються урізнобіч. Тож теплі тут навіть стіни.
До цього винаходу Єкімовських крокував не день. З півтора десятка літ тому, організувавши фірму «Львівські сувеніри», він, зокрема, займався виготовленням керамічних виробів. Аби випалювати фарфор, умільцю довелося сконструювати мініатюрну газову піч. Ще тоді пан Олександр запримітив, що метал, який використав тут, при нагріванні дає інфрачервоні промені. Оцей принцип і став основою майбутнього ноу-хау.
Тепер, окрім кухні, господар узявся і за вдосконалення своїх печей, якими опалюються кімнати. І на їхні пальники примайстровано невеличкі насадки. Тепер, щоб нагріти житлове приміщення, затрачається значно менше палива.
ЙОГО СТИХІЯ – ВИНАХІДНИЦТВО
Варто зазначити, що це далеко - не перше ноу-хау 48-річного львів'янина. Вроджений пошуковець, він кілька літ тому став автором своєрідного винаходу - нанесення зображень на будь-які форми. Відтворені паном Олександром кольорові малюнки не бояться атмосферних опадів, перепаду температур, витримують високу вологість.
2001 року Єкімовських став «батьком» кварцового ультрафіолетового опромінювання бактерицидно-лікувальної дії. Знаючи фінансовий стан наших медичних закладів, значну частину цих ламп винахідник просто роздарував нашим шпиталям, які не могли їх купити (вартість- 10 доларів). Зрештою, ще більше застосування мали ці прилади в домашніх умовах. Якщо до вас «прийшли» грип, дизентерія або інша вірусна інфекція, ультрафіолет не залишав цій напасті жодних шансів.
І ось тепер черговий винахід. Він, переконаний автор, повинен змусити наших господарників під новим кутом глянути на проблему теплозабезпечення. Для цього винахідник має чимало переконливих аргументів. Наприклад, якщо для кип'ятіння літра води за допомогою електроенергії потрібно 150 Вт, що вартує одну копійку, то на удосконаленій конфорці Єкімовських за ті ж гроші можна довести до кипіння усі 10 літрів тієї ж рідини. Вигода очевидна. Завдяки таким підходам можна зберегти величезну кількість енергоносіїв. За підрахунками автора, якби цей метод вдалося впровадити у життя, Україна лише на приготуванні їжі щороку заощаджувала б 20 мільярдів гривень! Ще 50 мільярдів могли б зекономити на опалюванні помешкань! І загалом, розмірковує новатор, скільки б вдалося зекономити у світі газу! Бо ж його запасів, за підрахунками вчених, сучасному людству вистачить на якихось 50 років...
КУХНЯ СТАЛА ДУШОГУБКОЮ
Але проблема не лише у збереженні тепла. Газ, який не повністю згоряє у наших кухнях, ще й стає великим отруювачем повітря. Це справді на своїх легенях відчувають наші жінки, які найбільше часу проводять саме біля каструль. Власне і до цього питання вирішив привернути увагу галицький Едісон.
Недавно, розповідає Олександр Анатолійович, одна американка виграла позов у такої відомої компанії, як «Філіпп Моріс». Ця фірма, за судовим рішенням, змушена виплатити жінці 178 мільярдів доларів - як конпенсацію за рак легень. Провина компанії полягала у тому, що вона... не попереджала на сигаретних пачках, що куріння може спричинити таку хворобу.
Тим часом, мовить Єкімовських, українки просто не знають, наскільки шкідливе відкрите спалювання газу. І ніхто про це їх не попереджає. Більше того, небагато науковців навіть беруться за такі дослідження. Та й чи є у державі стандарти про допустимі норми викидів при згорянні газу? У той же час наша промисловість продовжує «клепати» технологічно віджи-лі кухонні плити, які не лише енер гозатратні, а й небезпечні для здоров'я.
А завдяки насадкам пана Олександра шкідливих викидів мало б скоротитися утричі. У повітря значно менше потраплятиме сірки й інших домішок, якими насичене голубе паливо. Пальник відповідає міжнародним екологічним нормам, які відомі під назвою «Голубий ангел». Отож, наші кухні повинні стати безпечнішими для здоров'я. Більше того, піднімає галицький новатор догори вказівного пальця, удосконалені конфорки ще й стають джерелом потужного інфрачервоного випромінювання. Тобто вони даватимуть такі ж промені, котрі шле нам сонце, що, власне, лише позитивно впливає на організм людини.
Таким чином Єкімовських кидає виклик існуючим нині технологіям. Він веде мову про зміну у державі стандартів на виробництво газових плит. Олександр Анатолійович закликає продуцентів цього обладнання звертати увагу на проблему і не видавати «на-гора» небезпечного для здоров'я кухонного начиння. І сам подає приклад, як вийти з тієї ситуації.
НОВІ КОНФОРКИ -У ХАТУ Й НА ВИРОБНИЦТВО
Наразі розробку львів'янина запатентовано, її визнав ряд науковців та практиків. Це ноу-хау навіть уже є і в деяких львівських помешканнях. Свої руки пан Олександр -приклав до переобладнання теплового обладнання у квартирах знайомих та друзів.
Коли ж новинка стане доступною для більшості з нас? За словами винахідника, уже незабаром. Невдовзі це обладнання запустять у серійне виробництво. Наразі, за сприяння кількох львівських бізнесменів, триває комплектування невеличкого підприємства, котре й вироблятиме це приладдя. Уже цьогорічної весни воно розпочне виробляти таку продукцію, яка, до речі, повинна бути доступною усім, адже вартість одного такого пальника не перевищуватиме 15-20 гривень.
Звісно, у цій справі не передбачається універсалізму. Адже наші кухонні плити є різних конфігурацій. Навіть вироби одного заводу неідентичні між собою. Тож, мовить пан Олександр, на початках він вироблятиме 10 типів насадок, які відрізнятимуться розмірами, ціною тощо. Зрештою, їх зовнішній вигляд залежатиме і від призначення. Бо для обігрівання помешкання - одні, а пальники для приготування їжі, звісно, дещо іншої конфігурації. Хоча призначені вони для тієї ж самої плити...
Також будуть засоби для підвищення ефективності газових котлів та печей для обігрівання кімнат. І цього можна досягти завдяки прилаштуванню відповідних насадок на пальник. Тоді менше газу йтиме на вітер.
Зрештою, плануються і так звані насадки спеціального призначення. Не таємниця: є люди, котрі у домашніх умовах розплавлюють метал (золото тощо) чи виробляють кераміку. І їм також хоче підсобити винахідник. Для цих потреб повинні бути особливі конфорки, що допоможуть «вичавлювати» із звичайної кухонної плити понад тисячу градусів! Планується і виготовлення міні-печей, що «розвиватимуть» температуру до 1420° С, які можуть бути використані для багатьох технологічних процесів у медицині, теплоенергетиці, сільському господарстві тощо.
АБИ „АФРИКА” БУЛА, МУСИТЬ ГАЗ ЗГОРІТЬ ДОТЛА
Як визнає пан Олександр, він не відкривав якихось нових джерел енергії тощо. Винахідник із львівського Підзамчого лише змусив належно працювати наявні газові конфорки. Не таємниця: у нашому тепловому та кухонному обладнанні голубе паливо згоряє далеко не повністю (середній коефіцієнт корисної дії - 60 відсотків). А значна його частина просто втрачається. Тож та частка не дає жодної користі, навпаки - ще й приносить шкоду, отруюючи повітря. Тим часом Єкімовських за допомогою незначних технічних удосконалень «змусив» згоряти майже увесь газ, який виходить із труби!
Недарма кажуть, що все геніальне - надзвичайно просте. А тут на допомогу галицькому винахідникові прийшли, здавалося б, звичайні бляшки-насадки, котрі пан Олександр старанно припасував до кухонних конфорок. Це певною мірою простеньке обладнання він змайстрував із спеціального металу (сплав титану та міді), який, по-перше, не окислюється на вогні, а, по-друге, при згорянні газу ще й служить своєрідним каталізатором. Завдяки цьому ККД голубого палива у плитці дотягує, каже Єкімовських, 100 відсотків! Себто згоряють майже всі шкідливі речовини, які до того гамузом прямували в повітря.
А вже в такому випадку «продукується» значно більше енергії. Скажімо, підрахував господар, аби закип'ятити чайник, газу витрачається у кілька разів менше, аніж досі, бо з палива «вичавлюються» усі наявні калорії!
Утім згаданий пристрій не тільки поглиблює процес згоряння. Нагріваючись, цей пальник ще й випромінює потужні інфрачервоні промені. Власне завдяки їм надзвичайно швидко теплішає у помешканні. Від кухні Єкімовських гарячі потоки прямують як звично догори, так і розсіваються урізнобіч. Тож теплі тут навіть стіни.
До цього винаходу Єкімовських крокував не день. З півтора десятка літ тому, організувавши фірму «Львівські сувеніри», він, зокрема, займався виготовленням керамічних виробів. Аби випалювати фарфор, умільцю довелося сконструювати мініатюрну газову піч. Ще тоді пан Олександр запримітив, що метал, який використав тут, при нагріванні дає інфрачервоні промені. Оцей принцип і став основою майбутнього ноу-хау.
Тепер, окрім кухні, господар узявся і за вдосконалення своїх печей, якими опалюються кімнати. І на їхні пальники примайстровано невеличкі насадки. Тепер, щоб нагріти житлове приміщення, затрачається значно менше палива.
ЙОГО СТИХІЯ – ВИНАХІДНИЦТВО
Варто зазначити, що це далеко - не перше ноу-хау 48-річного львів'янина. Вроджений пошуковець, він кілька літ тому став автором своєрідного винаходу - нанесення зображень на будь-які форми. Відтворені паном Олександром кольорові малюнки не бояться атмосферних опадів, перепаду температур, витримують високу вологість.
2001 року Єкімовських став «батьком» кварцового ультрафіолетового опромінювання бактерицидно-лікувальної дії. Знаючи фінансовий стан наших медичних закладів, значну частину цих ламп винахідник просто роздарував нашим шпиталям, які не могли їх купити (вартість- 10 доларів). Зрештою, ще більше застосування мали ці прилади в домашніх умовах. Якщо до вас «прийшли» грип, дизентерія або інша вірусна інфекція, ультрафіолет не залишав цій напасті жодних шансів.
І ось тепер черговий винахід. Він, переконаний автор, повинен змусити наших господарників під новим кутом глянути на проблему теплозабезпечення. Для цього винахідник має чимало переконливих аргументів. Наприклад, якщо для кип'ятіння літра води за допомогою електроенергії потрібно 150 Вт, що вартує одну копійку, то на удосконаленій конфорці Єкімовських за ті ж гроші можна довести до кипіння усі 10 літрів тієї ж рідини. Вигода очевидна. Завдяки таким підходам можна зберегти величезну кількість енергоносіїв. За підрахунками автора, якби цей метод вдалося впровадити у життя, Україна лише на приготуванні їжі щороку заощаджувала б 20 мільярдів гривень! Ще 50 мільярдів могли б зекономити на опалюванні помешкань! І загалом, розмірковує новатор, скільки б вдалося зекономити у світі газу! Бо ж його запасів, за підрахунками вчених, сучасному людству вистачить на якихось 50 років...
КУХНЯ СТАЛА ДУШОГУБКОЮ
Але проблема не лише у збереженні тепла. Газ, який не повністю згоряє у наших кухнях, ще й стає великим отруювачем повітря. Це справді на своїх легенях відчувають наші жінки, які найбільше часу проводять саме біля каструль. Власне і до цього питання вирішив привернути увагу галицький Едісон.
Недавно, розповідає Олександр Анатолійович, одна американка виграла позов у такої відомої компанії, як «Філіпп Моріс». Ця фірма, за судовим рішенням, змушена виплатити жінці 178 мільярдів доларів - як конпенсацію за рак легень. Провина компанії полягала у тому, що вона... не попереджала на сигаретних пачках, що куріння може спричинити таку хворобу.
Тим часом, мовить Єкімовських, українки просто не знають, наскільки шкідливе відкрите спалювання газу. І ніхто про це їх не попереджає. Більше того, небагато науковців навіть беруться за такі дослідження. Та й чи є у державі стандарти про допустимі норми викидів при згорянні газу? У той же час наша промисловість продовжує «клепати» технологічно віджи-лі кухонні плити, які не лише енер гозатратні, а й небезпечні для здоров'я.
А завдяки насадкам пана Олександра шкідливих викидів мало б скоротитися утричі. У повітря значно менше потраплятиме сірки й інших домішок, якими насичене голубе паливо. Пальник відповідає міжнародним екологічним нормам, які відомі під назвою «Голубий ангел». Отож, наші кухні повинні стати безпечнішими для здоров'я. Більше того, піднімає галицький новатор догори вказівного пальця, удосконалені конфорки ще й стають джерелом потужного інфрачервоного випромінювання. Тобто вони даватимуть такі ж промені, котрі шле нам сонце, що, власне, лише позитивно впливає на організм людини.
Таким чином Єкімовських кидає виклик існуючим нині технологіям. Він веде мову про зміну у державі стандартів на виробництво газових плит. Олександр Анатолійович закликає продуцентів цього обладнання звертати увагу на проблему і не видавати «на-гора» небезпечного для здоров'я кухонного начиння. І сам подає приклад, як вийти з тієї ситуації.
НОВІ КОНФОРКИ -У ХАТУ Й НА ВИРОБНИЦТВО
Наразі розробку львів'янина запатентовано, її визнав ряд науковців та практиків. Це ноу-хау навіть уже є і в деяких львівських помешканнях. Свої руки пан Олександр -приклав до переобладнання теплового обладнання у квартирах знайомих та друзів.
Коли ж новинка стане доступною для більшості з нас? За словами винахідника, уже незабаром. Невдовзі це обладнання запустять у серійне виробництво. Наразі, за сприяння кількох львівських бізнесменів, триває комплектування невеличкого підприємства, котре й вироблятиме це приладдя. Уже цьогорічної весни воно розпочне виробляти таку продукцію, яка, до речі, повинна бути доступною усім, адже вартість одного такого пальника не перевищуватиме 15-20 гривень.
Звісно, у цій справі не передбачається універсалізму. Адже наші кухонні плити є різних конфігурацій. Навіть вироби одного заводу неідентичні між собою. Тож, мовить пан Олександр, на початках він вироблятиме 10 типів насадок, які відрізнятимуться розмірами, ціною тощо. Зрештою, їх зовнішній вигляд залежатиме і від призначення. Бо для обігрівання помешкання - одні, а пальники для приготування їжі, звісно, дещо іншої конфігурації. Хоча призначені вони для тієї ж самої плити...
Також будуть засоби для підвищення ефективності газових котлів та печей для обігрівання кімнат. І цього можна досягти завдяки прилаштуванню відповідних насадок на пальник. Тоді менше газу йтиме на вітер.
Зрештою, плануються і так звані насадки спеціального призначення. Не таємниця: є люди, котрі у домашніх умовах розплавлюють метал (золото тощо) чи виробляють кераміку. І їм також хоче підсобити винахідник. Для цих потреб повинні бути особливі конфорки, що допоможуть «вичавлювати» із звичайної кухонної плити понад тисячу градусів! Планується і виготовлення міні-печей, що «розвиватимуть» температуру до 1420° С, які можуть бути використані для багатьох технологічних процесів у медицині, теплоенергетиці, сільському господарстві тощо.
четвер, 12 лютого 2004 р.
Газета Високий Замок "Теплова революція у нашому домі" (12 лютого 2004 р.)
Унікальний винахід львівського підприємця дозволить Україні щорічно економити газ на щонайменше 20 мільярдів гривень. А її громадянам – отримати в сім разів більше тепла і зберегти здоров’я.
У ці морозні дні, напевно, кожний господар стежить за лічильником: скільки там газу нагоріло? Всім хочеться, щоб у квартирі було тепло і щоб дешево.
Коли мій давній знайомий, а тепер львівський підприємець Олександр Єкімовських сказав, що придумав пальник для газової плити, який не тільки економить голубе паливо, а й дає у сім разів більше тепла, я спочатку не дуже повірила. Недарма ж кажуть, що немає пророка у своїй вітчизні. Правда, я знала Олександра як людину невгамовну, допитливу, ініціативну, він завжди носився зі всілякими проектами, планами. П’ятнадцять років тому організував фірму “Львівські сувеніри”, виготовляв різні керамічні вироби, пам’ятні медалі, рицарське спорядження. Щоб випалювати зразки з фарфору, сконструював мініатюрну піч прямо на газовій плиті. Це було шість років тому. І тоді помітив, що метал, який він застосовував при цьому, не тільки нагрівається до температури 1350 градусів, а й випромінює потужні інфрачервоні промені, тобто дає значно більше тепла, ніж звичайна конфорка.
Ось я в квартирі Олександра, яка знаходиться на першому поверсі над підвалом. Вхід у кухню прямо з двору. У кімнатах, як у кожному старому львівському будинку, – газові печі. Сама живу в подібному помешканні і знаю, як нелегко обігріти таку квартиру. Але, незважаючи на суворі морози, у квартирі Олександра тепло. На кухні взагалі не було жодного обігрівача, окрім одного пальника на кухонній плиті, який горів дивним червоногарячим кольором і від якого йшло потужне тепло. Оце й було ноу-хау Олександра. Розпечений металевий диск, який замінив звичайну газову конфорку, водночас був потужним інфрачервоним випромінювачем.
- Це є справді домашнє сонце, - каже Олександр Анатолійович, пропонуючи мені потримати руку збоку від пальника і порівняти зі звичайним пальником, від якого тепло йшло лише вгору. А тут приємне тепле повітря, як від сонечка, йшло в усі боки.
- Незвичність цього пальника полягає у тому, що він виготовлений з металу, який не боїться ні кисню, ні вогню і є каталізатором повного згоряння природного газу, - пояснює зміст свого винаходу мій співрозмовник. - Завдяки чому досягається ефект каталітично-ламінарного згоряння газу. Саме таке згоряння перетворює газ у теплове інфрачервоне випромінювання. Якщо поставити чайник на таку конфорку, то для його закипання потрібно удвічі менше газу і часу, а тепла виділяється у сім разів більше. Якщо ці величини перевести у гроші, то для порівняння скажу, що на звичайних, нині діючих конфорках довести до кипіння 1 літр води коштує удвічі дорожче і удвічі триваліше за часом. На моїй за ці гроші можна закип’ятити 2,5 літра води і одночасно обігріти кухню у сім разів швидше.
Ефективність згоряння газу на цій конфорці майже стовідсоткова, а шкідливих речовин при цьому виділяється мінімально. У той же час звичайні конфорки, які стоять на наших кухнях, виділяють утричі більше шкідливі для здоров’я сажу і чадний газ СО. На жаль, за словами Олександра Єкімовських, в Україні і надалі випускають вітчизняні газові плити за старими стандартами СРСР, які споживають багато газу, який при цьому, згоряючи на 50-60 відсотків, виділяє багато СО. А “пальник Єкімовських” відповідає міжнародним екологічним нормам, які відомі під назвою “Голубий ангел”. На думку автора винаходу, Україні треба перейти на випуск екологічно безпечної продукції, інакше наші товари (маємо на увазі газові плити) і надалі не будуть конкурентоспроможними з зарубіжними виробами. До того ж варто подумати і про здоров’я самих українців, особливо жінок, дітей, які багато часу проводять на кухнях, вдихаючи шкідливі продукти неповного згоряння природного газу. А новий пальник ще й випромінює лікувальні інфрачервоні промені.
Фахівці з університету ім.Івана Франка та університету “Львівська політехніка” провели низку замірів випромінювання, які підтвердили: газовий теплогенератор Єкімовських економічний, потужний, екологічний та надійний.
Завідувач кафедри фізичної і колоїдної хімії Львівського університету ім. Ів. Франка, професор Євген Ковальчук наголошує, що, за попередніми розрахунками, встановлення “пальників Єкімовських” на газових плитах заощадить 660 мільйонів гривень при кип’ятінні лише 10 літрів води на кожного жителя України за рік. А якщо врахувати, що кожна людина використовуватиме 300 літрів доведеної до кипіння води на рік, то економія газу становитиме 20 мільярдів гривень. Не кажучи вже про економію часу. А ще й до того збереже здоров’я людям. Вчені одностайні в тому, що цей винахід заслуговує великої уваги і його необхідно якнайшвидше впроваджувати в життя.
А тим часом львівський винахідник свій газовий теплогенератор вже запатентував і розробив кілька десятків промислових зразків не лише на кухонні плити та печі, а й на водонагрівачі, котли, на всі прилади, які живляться газом. Щоб задовольнити масовий попит на свій теплогенератор, Олександр Єкімовських при підтримці львівських бізнесменів готує до запуску завод з випуску незвичайних пальників. Окрім того, надійшли йому пропозиції і від підприємців з інших областей. За два місяці заплановано випустити перший мільйон теплогенераторів. Пальник для кухонних газових плит коштуватиме 15 гривень, він окупиться уже за місяць. Готується винахідник виконати і державне замовлення - встановити свій пристрій на одній з теплоелектростанцій і в котельнях комунального господарства міст України.
Планує Олександр Єкімовських відкрити у Львові міжнародний центр впровадження нових технологій “Академія”, де діятиме виставка всіх типів газотеплогенераторів і де кожен зможе наочно пересвідчитися у перевагах його пальників і вчитися, як їх встановлювати.
Це справді загальнодержавна справа. Адже відомо, що запасу газу у світі залишилося на п’ятдесят років. А економічний пальник Єкімовських зможе цей термін збільшити удвічі...
Автор: Людмила Володимирівна Полевська (раптово померла 7 квітня 2017 р)
Відійшла у засвіти журналістка Людмила Полевська, яка казала: Хороша людина – це професія.Сьогодні, у день Благовіщення Пресвятої Богородиці, відійшла у вічність журналіст Людмила Полевська, яка багато років пропрацювала у львівській газеті «Високий Замок», писала на медичну тему.Її колега Борис Козловський, який працював впродовж багатьох років з Людмилою Полевською у газеті «Високий Замок», згадує: «Коли на Львівщині перемогла демократична влада, то Людмила Володимирівна була серед тих журналістів, які відразу прийняли нову національно-патріотичну, демократичну владу. Вона брала активну участь у перереєстрації компартійної газети «Львовская правда» у газету «Високий Замок». Колись Людмила Володимирівна займалася плаванням, очевидно, на її здоров’я вплинула передчасна смерть чоловіка Олександра, з яким жила душа в душу. Вона часто його згадувала. Коли ми з нею дискутували на релігійні теми, то вона казала, що важливо ходити до церкви, але значно важливіше намагатися жити за Божими заповідями. І вона дотримувалася цих заповідей. Час від часу я їй казав таке: «Хороша людина – це не професія», на що вона відповідала: «Хороша людина – це професія. На жаль, не дуже поширена».Борис Козловський висловив думку львівської журналістської спільноти: «Людмила Полевська була глибоко порядною людина, яка не любила фальші, – йшла на компроміси, але лицемірства не терпіла. Її основна тема була медична, і ми її жартома називали «народною цілителькою». Вона давала різні поради, домовлялася з лікарями, щоб допомогти людям. Але останнім часом не займалася своїм здоров’ям, в неї був підвищений артеріальний тиск, переживала гіпертонічні кризи».Борис Козловський також зазначив, що Людмила Володимирівна ніколи не відмовляла студентам-практикантам у допомозі, завжди поралася з ними як мама, дуже терпеливо їх виховувала.Журналіст Юрій Боруцький, – теж колега Людмили Полевської, – написав у Фейсбуці: «Сьогодні у день Благовіщення Господнього відійшла у кращий світ Полевська Людмила Володимирівна, моя давня товаришка і знайома, з якою добре працювалося, писалося, яка мала завжди свою думку і висловлювала її незалежно від того, чи газетою керували партократи чи демократи. Ерудована і начитана «тьотя Поля», як мило називали її співробітники, завжди знаходила час для приємних спогадів і прикладів вирішення питань із свого власного життя. Вона виховала чудового сина Андрія, любила невістку і виховувала внучка. Але, на жаль, настав час, і тепер ЇЇ душа на небі, бо сьогодні свято Благовіщення... як це не парадоксально звучить, але і в Благий день бувають сумні звістки... Згадуючи Людмилу Володимирівну із сигареткою в руках і горнятком чаю, пишу і кажу, вибачте, прощайте, сумую, спочивайте з Богом....».Головний редактор IA ZIK Тетяна Вергелес: «Людмила Володимирівна Полевська була тим світлом, яке робить журналістську професію гідною, дуже людяною. Працювала з нею у «Високому Замку» – дослухалася до її порад, вчилася у неї, у складні хвилини знаходила підтримку й розуміння. Була мені за старшу сестру. З нею завжди було цікаво: залюблена у хороші книги, ерудована, енергійна, діяльна, шляхетно проста – вона своїм прикладом надихала, вчила, попри всі труднощі, не здаватися, любити життя, з розумінням ставитися до людських дивацтв і вибриків. Людмила Полевська не мала урядових нагород, високих відзнак. Але саме такі як вона становлять честь і совість української журналістики".Низькій уклін і світла пам’ять чудовій людині Людмилі Володимирівні Полевській. Щирі співчуття рідним та близьким.Похорон відбудеться завтра, 8 квітня, о 12.00 з нового ритуального залу на вул. Пекарській, 52.
субота, 29 вересня 2001 р.
Газета Молода Галичина "До нашого Кулібіна майбутні винаходи приходять уві сні" (29
Олександр Єкімовських винайшов спосіб виграти суд у львівського «Приватбанку». Він винайшов ще багато інших корисних речей, але пишається саме цим своїм досягненням. 1999 року газета «День» і пан Єкімовських виграли суди, на яких було доведено, що через розрахунковий рахунок винахідника - фірму «Львівські сувеніри» - за два роки було проведено 359 тисяч гривень.
-Проце він розповідає із задоволенням, хоча із професійних якостей для цього «винаходу» йому знадобилися лише терпіння і наполегливість. Він не побачив виходу із заплутаного правниками становища уві сні, як зазвичай бачить свої майбутні винаходи. Просто був упертим...
Одначе мене привів до нього не цей виграний суд, а останній винахід - кварцеві ультрафіолетові опромінювані бактерицидно-лікувальної дії, які Олександр Єкімовських сконструював, удосконалив, зменшив у розмірах та зробив можливими для використання в домашніх умовах.
Я випробовую його лампу на собі, почуваючись Марією Склодовською-Кюрі: хай буде, як буде. Невеличка довгаста лампа, легенька «приставочка» - оце і є вдосконалений блок живлення, щоб лампа могла бути переносною. Одразу після включення - сильний запах озону і нав'язливе відчуття, ніби мій дім - лікарня. Вмикати треба не більше ніж на півгодини. За цей час випромінення вбиває всі віруси і бактерії у приміщенні, підвалі, воді. Це - лише профілактика. А якщо вже в дім прийшов грип, дизентерія або інша вірусна інфекція, ультрафіолет не залишить їм жодного шансу.
Ця лампа приснилася Олександру Єкімовських, як й інші винаходи. Прокинувся він уже з ідеєю - вдосконалити лампу та зробити можливим такий швидкий і надійний спосіб лікування для всіх - через прокат. Він за власний кошт закупив 500 ламп, а коли вдосконалив, запропонував користуватися ними, як холодильником чи телевізором, - за три гривні на добу «чистки» приміщення. А оскільки лікарні не змогли придбати його винахід за собівартістю (10 доларів), він просто подарував 10 ламп туберкульозній лікарні (де вони найбільш необхідні) і 50 - благодійному фонду «Галичина» для передачі лікарням області.
Утім, без замовника Олександр таки не залишився - майже відразу одержави гуртове замовлення від німців, які традиційно швидко відчули переваги його виробу. Не виключено, що за кілька років наші лікарні на останні гроші закуповуватимуть шалено дорогі «німецькі» ультрафіолетові опромінювачі, дивуючись «золотим рукам» продуцентів.
Хіба вперше?
«Мені дісталося більше, аніж Ньютону».
Лампи для Олександра Єкімовських -«предмет» не профілюючий, а так, забава. Його постійне хобі (попри улюблену роботу залізничника, яку довелося покинути через травму) чеканка, копіювання монет, печаток, зброї, ліпка та малювання. У Свердловську, де він виріс і звідки після армії переїхав до Львова, Сашко був постійним призером художніх виставок. Навіть у Владивостоку, де довелося служити, розпізнали цю його пристрасть й організували учбові майстерні, де він керував процесом виготовлення сувенірів.
З 1977 року, тепер уже львів'янин, Олександр працював на залізниці, але хобі не полишив. Так сталося, що почав віддавати йому весь свій час значно раніше, ніж думав, - через... комітет комсомолу. Саме там йому дали «навантаження» - утворити опер-загін по боротьбі з розкраданням державного майна. Невдовзі (як і все, за що він брався) Олександр вивів оперзагін на перше місце у Союзі, а згодом про його діяльність писали всі газети.
Може, так і залишився б Єкімовських «грозою» для розкрадачів, якби не трагічний випадок, що вирішально вплинув на його подальшу долю. Під час одного із затримань у 1985 році Олександр п'ять кілометрів проїхав, вчепившись у дах автомобіля порушників, а коли той загальмував злетів на землю і сильно вдарився.
Його довго відходжували в лікарні - виявили струс мозку, втрату пам'яті і часткову втрату зору. Лікарям вдалося відновити пам'ять, і Олександр пригадав усе своє дитинство ледве не від народження. Процесу деградації, якого по такій травмі очікували лікарі, не відбулося. Натомість, саме тоді майстер чеканки відчув себе винахідником.
- Мені дісталося більше, аніж Ньютону від яблука, - жартує Олександр. - Тож довелося оформляли інвалідність і займатися там, шо раніше вважав хобі, - винаходами.
«Львівські сувеніри»
Так Олександр Єкімовських назвав свою фірму, яка почала працювати у 1989 році. Він виготовляв настільки точні копії, що у середньовіччі ризикував би бути спаленим на вогнищі - за «фальшивомонетництво». Монети, рідкісні медалі, печатки та зброя - у металі та кераміці, раритетні речі з Ермітажу він зробив доступними (дешевими) для кожного колекціонера.
Для винахідника немає меж і сфер, де він не міг би себе проявити. Як і належить, улюблені «предмети» Олександра - фізика та хімія. Звісно, він теж майстрував свій «вічний двигун», якого зупинив через рік. Тому для нього немає обмежень в науці чи мистецтві: «учора» він винайшов фрески, які можна виводити на принтері і які зберігаються 100 років, а «сьогодні» - ультрафіолетові лампи.
Про фрески - теж правда. Технологія їх створення - ноу-хау Єкімовських. Він винайшов спосіб переносити принтерну фарбу фірми «Епсон» (з гарантією збереження - 100 років) на будь-який матеріал. Якими завгодно картинами можна прикрасити стіни свого будинку, але найкраще використовувати винахід для оформлення церков. Його фрески у порівнянні з «західними» і справді недорогі - 150 доларів за квадратний метр. Тому, певне, вітчизняних інвесторів знову випередили німецькі і вже запропонували створення СП.
«Мрію побудувати свій храм»
Під час приїзду Папи Римського його використовували голландці (Олександр робив матрицю для церковних свічок із зображенням Святійшого отця). Коли їздив до Берліна, використали німці - там він зробив 15 тисяч відбитків на кераміці з видами столиці.
Крім цього, винахідник розгадав таємницю знаменитої блакитної кераміки фірми «Веджвуд», яка трималася сотні років.
Кварцова лампа Олександра Єкімовських знищить мікроби просто вдома
Розгадав і знову вдосконалив, зумів витончити виконання малюнків. І тішиться цим не менше, ніж перемогою над «Приватбанком», мовляв, вони («Веджвуд») мене не відтворять, а я - відтворив!
- Я просто аналізую все, що бачу навколо себе. Мені здасться, що світ - це конструктор. Його можна розбирати і збирати багато разів - кожен раз по-іншому. Я, наче парфумер, відчуваю всі його складові. Найбільша моя мрія - побудувати плаваючий на воді храм, в якому би все оберталось, який «жив» би сам по собі - лише на атмосферній енергії, без зовнішніх чинників. Тому що енергія присутня всюди. ЇЇ тільки треба вміти відкрити і вивільнити. А такий храм з «вивільненою» енергією міг би слугувати наочним посібником, моделлю цілого світу.
Нобелівських лауреатів Україна ще не мала. І не тому, що тут не було талановитих людей, експериментаторів та винахідників (Дехто з лауреатів і справді походив з України). А тому, шо тут не довіряють одне одному, давно відвикнувши від того, що вітчизняний продукт може бути високо якісним. Захід, гостинно приймаючи громадян України, швидко стирає на них національні ознаки. І хтозна, чи не замінять за кілька років (чи кілька десятків років) фрески Олександра Єкімовських усі розписи у церквах світу, а його ультрафіолетові лампи не стануть «настільними» у кожному домі...
Принаймні тоді українські науковці розпочнуть ґрунтовне вивчення спадщини «іноземця» в Україні». Таки справді: у нас, аби заслужити визнання, потрібно померти. Чи. може тут чимось зарадити винахідник?!
-Проце він розповідає із задоволенням, хоча із професійних якостей для цього «винаходу» йому знадобилися лише терпіння і наполегливість. Він не побачив виходу із заплутаного правниками становища уві сні, як зазвичай бачить свої майбутні винаходи. Просто був упертим...
Одначе мене привів до нього не цей виграний суд, а останній винахід - кварцеві ультрафіолетові опромінювані бактерицидно-лікувальної дії, які Олександр Єкімовських сконструював, удосконалив, зменшив у розмірах та зробив можливими для використання в домашніх умовах.
Я випробовую його лампу на собі, почуваючись Марією Склодовською-Кюрі: хай буде, як буде. Невеличка довгаста лампа, легенька «приставочка» - оце і є вдосконалений блок живлення, щоб лампа могла бути переносною. Одразу після включення - сильний запах озону і нав'язливе відчуття, ніби мій дім - лікарня. Вмикати треба не більше ніж на півгодини. За цей час випромінення вбиває всі віруси і бактерії у приміщенні, підвалі, воді. Це - лише профілактика. А якщо вже в дім прийшов грип, дизентерія або інша вірусна інфекція, ультрафіолет не залишить їм жодного шансу.
Ця лампа приснилася Олександру Єкімовських, як й інші винаходи. Прокинувся він уже з ідеєю - вдосконалити лампу та зробити можливим такий швидкий і надійний спосіб лікування для всіх - через прокат. Він за власний кошт закупив 500 ламп, а коли вдосконалив, запропонував користуватися ними, як холодильником чи телевізором, - за три гривні на добу «чистки» приміщення. А оскільки лікарні не змогли придбати його винахід за собівартістю (10 доларів), він просто подарував 10 ламп туберкульозній лікарні (де вони найбільш необхідні) і 50 - благодійному фонду «Галичина» для передачі лікарням області.
Утім, без замовника Олександр таки не залишився - майже відразу одержави гуртове замовлення від німців, які традиційно швидко відчули переваги його виробу. Не виключено, що за кілька років наші лікарні на останні гроші закуповуватимуть шалено дорогі «німецькі» ультрафіолетові опромінювачі, дивуючись «золотим рукам» продуцентів.
Хіба вперше?
«Мені дісталося більше, аніж Ньютону».
Лампи для Олександра Єкімовських -«предмет» не профілюючий, а так, забава. Його постійне хобі (попри улюблену роботу залізничника, яку довелося покинути через травму) чеканка, копіювання монет, печаток, зброї, ліпка та малювання. У Свердловську, де він виріс і звідки після армії переїхав до Львова, Сашко був постійним призером художніх виставок. Навіть у Владивостоку, де довелося служити, розпізнали цю його пристрасть й організували учбові майстерні, де він керував процесом виготовлення сувенірів.
З 1977 року, тепер уже львів'янин, Олександр працював на залізниці, але хобі не полишив. Так сталося, що почав віддавати йому весь свій час значно раніше, ніж думав, - через... комітет комсомолу. Саме там йому дали «навантаження» - утворити опер-загін по боротьбі з розкраданням державного майна. Невдовзі (як і все, за що він брався) Олександр вивів оперзагін на перше місце у Союзі, а згодом про його діяльність писали всі газети.
Може, так і залишився б Єкімовських «грозою» для розкрадачів, якби не трагічний випадок, що вирішально вплинув на його подальшу долю. Під час одного із затримань у 1985 році Олександр п'ять кілометрів проїхав, вчепившись у дах автомобіля порушників, а коли той загальмував злетів на землю і сильно вдарився.
Його довго відходжували в лікарні - виявили струс мозку, втрату пам'яті і часткову втрату зору. Лікарям вдалося відновити пам'ять, і Олександр пригадав усе своє дитинство ледве не від народження. Процесу деградації, якого по такій травмі очікували лікарі, не відбулося. Натомість, саме тоді майстер чеканки відчув себе винахідником.
- Мені дісталося більше, аніж Ньютону від яблука, - жартує Олександр. - Тож довелося оформляли інвалідність і займатися там, шо раніше вважав хобі, - винаходами.
«Львівські сувеніри»
Так Олександр Єкімовських назвав свою фірму, яка почала працювати у 1989 році. Він виготовляв настільки точні копії, що у середньовіччі ризикував би бути спаленим на вогнищі - за «фальшивомонетництво». Монети, рідкісні медалі, печатки та зброя - у металі та кераміці, раритетні речі з Ермітажу він зробив доступними (дешевими) для кожного колекціонера.
Для винахідника немає меж і сфер, де він не міг би себе проявити. Як і належить, улюблені «предмети» Олександра - фізика та хімія. Звісно, він теж майстрував свій «вічний двигун», якого зупинив через рік. Тому для нього немає обмежень в науці чи мистецтві: «учора» він винайшов фрески, які можна виводити на принтері і які зберігаються 100 років, а «сьогодні» - ультрафіолетові лампи.
Про фрески - теж правда. Технологія їх створення - ноу-хау Єкімовських. Він винайшов спосіб переносити принтерну фарбу фірми «Епсон» (з гарантією збереження - 100 років) на будь-який матеріал. Якими завгодно картинами можна прикрасити стіни свого будинку, але найкраще використовувати винахід для оформлення церков. Його фрески у порівнянні з «західними» і справді недорогі - 150 доларів за квадратний метр. Тому, певне, вітчизняних інвесторів знову випередили німецькі і вже запропонували створення СП.
«Мрію побудувати свій храм»
Під час приїзду Папи Римського його використовували голландці (Олександр робив матрицю для церковних свічок із зображенням Святійшого отця). Коли їздив до Берліна, використали німці - там він зробив 15 тисяч відбитків на кераміці з видами столиці.
Крім цього, винахідник розгадав таємницю знаменитої блакитної кераміки фірми «Веджвуд», яка трималася сотні років.
Кварцова лампа Олександра Єкімовських знищить мікроби просто вдома
Розгадав і знову вдосконалив, зумів витончити виконання малюнків. І тішиться цим не менше, ніж перемогою над «Приватбанком», мовляв, вони («Веджвуд») мене не відтворять, а я - відтворив!
- Я просто аналізую все, що бачу навколо себе. Мені здасться, що світ - це конструктор. Його можна розбирати і збирати багато разів - кожен раз по-іншому. Я, наче парфумер, відчуваю всі його складові. Найбільша моя мрія - побудувати плаваючий на воді храм, в якому би все оберталось, який «жив» би сам по собі - лише на атмосферній енергії, без зовнішніх чинників. Тому що енергія присутня всюди. ЇЇ тільки треба вміти відкрити і вивільнити. А такий храм з «вивільненою» енергією міг би слугувати наочним посібником, моделлю цілого світу.
Нобелівських лауреатів Україна ще не мала. І не тому, що тут не було талановитих людей, експериментаторів та винахідників (Дехто з лауреатів і справді походив з України). А тому, шо тут не довіряють одне одному, давно відвикнувши від того, що вітчизняний продукт може бути високо якісним. Захід, гостинно приймаючи громадян України, швидко стирає на них національні ознаки. І хтозна, чи не замінять за кілька років (чи кілька десятків років) фрески Олександра Єкімовських усі розписи у церквах світу, а його ультрафіолетові лампи не стануть «настільними» у кожному домі...
Принаймні тоді українські науковці розпочнуть ґрунтовне вивчення спадщини «іноземця» в Україні». Таки справді: у нас, аби заслужити визнання, потрібно померти. Чи. може тут чимось зарадити винахідник?!
субота, 10 жовтня 1998 р.
Газета "День" - "Скандальний сюрприз від "Львівських сувенірів" (10 жовтня 1998 р.)
У січні 1995 року в львівській філії «Приватбанку» було відкрито розрахунковий рахунок ТзОВ фірма «Львівські сувеніри». Засновник цієї структури Олександр Єкімовських поклався на високий рейтинг цього банку, небезпідставно вважаючи, що «Приватбанк» - це надійно. Оскільки «Львівські сувеніри» працювали з ноу-хау по порцеляні, а робота у цій сфері потребує особливої пунктуальності і попередньої тривалої підготовки, то розрахунковим рахунком пан Єкімовських, як він твердить, тривалий час не користувався.
Але у жовтні 1997 року підприємцю Єкімовських пощастило з кредитом (щоправда, не у «Приватбанку»): він домовився з німецько-українським фондом підтримки малого і середнього бізнесу про надання грошового кредиту для купівлі електричної тунельної печі для керамічних виробів. Втішений удачею Олександр Анатолійович побіг до міцних мурів „Приватбанку” на вулиці Гуцульській і зажадав видати йому весь пакет потрібних доку-ментів-довідок про фінансову діяльність своєї фірми за останні два роки. Яке ж було його здивування, коли Єкімовських довідався з руху коштів що хтось два з половиною роки користувався розрахунковим рахунком «Львівських сувенірів», провівши порахунках 359 тисяч гривень. За роз'ясненнями засновник і директор «Львівських сувенірів» звернувся до заступника директора Західного головного управління «Приватбанку» пана Андрія Скорохода, який, будучи другом підприємця і керівником юридичного підприємства «Феміда», відкривав йому рахунок. Останній, як стверджує добродій Єкімовських, запевнив, що всі питання під контролем у Скорохода і дав йому чисті незаповнені довідки «Приватбанку». Така відповідь не задовільніла підприємця і він написав про дивні справи з рахунками своєї фірми в СБУ, податкову міліцію, Генпрокуратуру і в головне управління «Приватбанку» у місті Дніпропетровську. Після цього рахунок «Львівських сувенірів» було заблоковано, виставлено їм за несплату податків 540 тисяч гривень штрафних санкцій, що повністю паралізувало роботу фірми.
Слідчий відділ податкової міліції, детально вивчивши заяву, порушив кримінальну справу №140-3834 за статтею 148 (2) ч. III ККУ (ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах) від 14.07.1998 року. Вималювалась цікава картина: гроші на рахунок «Львівських сувенірів» тільки-но приходили, як наступного дня за сфальсифікованими документами відразу ж ставали готівкою і зникали у невідомому напрямку.
Наприклад, 17.01.1995 року на розрахунковий рахунок фірми прийшло 15 мільярдів 597 мільйонів 750 тисяч карбованців. Наступного дня уся ця сума була таємниче перетворена у валютну готівку нібито видану Єкімовських О. А. як гроші на відрядження. Пан Єкімовських і не підозрював, що на одне відрядження йому виплачують сто тисяч доларів. Найцікавіше, що усі вісім переказів «Львівським сувенірам» зробив латвійський «Талсі-банк» під угоду про капітальний ремонт якоїсь споруди. Решта десятки тисяч гривень надходили на рахунок «Львівських сувенірів» з інших не менш цікавих структур. А куди ж вони йшли?
20 лютого 1996 року «Львівські сувеніри» проплачують УМЗ (Український мобільний зв'язок) 241 мільйон 875 карбованців за мобільний телефон (і 600369) по угоді між... львівською філією «Приватбанку» і львівською філією УМЗ. На запит пана Єкімовських в УМЗ відповіли, що ця угода комерційна таємниця, телефон вони видали згідно з угодою між УМЗ і ЗГРУКБ «Приватбанк», а отримав його водій пана Скорохода,
27 грудня 1996 року українсько-австрійсько-латвійське СП «Волф Алм» купує у ТзОВ «АІСА» спільно з фірмою «Львівські сувеніри» (гроші йдуть і з рахунку останньої) за 4 тисячі 956 гривень кухонний гарнітур. Як і в решті десятках випадків, цю угоду було укладено без відома і за спиною добродія Єкімовських.
Підприємство юридичних послуг «Феміда», регулярно отримувала з рахунку «Львівських сувенірів» великі суми нібито за юридичні послуги. А директором і засновником «Феміди» є Скороход Андрій Володимирович. Ще один цікавий шлях грошей визначили слідчі львівської податкової міліції в процесі заглиблення у матеріали справи.
26 червня платіжним дорученням від 30.05.1997 року державна інспекція по контролю за цінами перерахувала українському СП «Львів-Петроліум» 1 тисячу 435 гривень за нафтопродукти. А вже 17.06.97 на фірму «Львів-Петроль» прийшов лист за підписом начальника інспекції з проханням не рерахувати 1 тисячу 435 гривень на рахунок «Львівських сувенірів». Такі операції за схемою Інспекція - «Львівські сувеніри» або Інспекція — підприємство — «Львівські сувеніри» проводились декілька разів; На таких підприємствах, як «Львівспецкомунтранс» і «Хлібзавод №1», інспектори вишукували різноманітні порушення, а керівник примушував директорів цих структур перераховувати на «Львівські сувеніри» кошти підприємств. Виникає логічне питання: а що єднало колишнього голову інспекції і пана Скорохода?
Без сумніву - дружба. А тепер ще й кримінальна справа з важкими статями ККУ.
Намагаючись уточнити деякі нюанси банківської діяльності, репортер «Дня» звернувся за коментарем у відділ по контролю за валютними операціями управління податкової міліції державної податкової інспекції Львівської області. Керівники цього підрозділу підтвердили, що останнім часом з'явилась тривожна тенденція до реєстрації фіктивних структур, які реєструються на загублені паспор-ти або на осіб, що повмирали чи виїхали на постійне проживання за межі України. Це відкриває широкі можливості для не-облікованого тіньового обігу значних грошових сум, їх «відмивання» та повторного використання у тісній співпраці крн-міналітету з банківсько-креднт-ннми установами та іншими фінансовими організаціями. Останні, при підтримці рекетирсько-бандитських угрупувань допускають проведення таких незаконних операцій з метою зміцнення економічної бази організованної злочиності та тіньової економіки. Працівниками відділу лише у місті Львові розкрито 28 таких «липових» структур, фінансова діяльність яких призвела до нанесення державі збитків в особливо великих розмірах у вигляді несплати податків у бюджет. У нашому місті послугами таких конвертуючих, фіктивних структур скористались 1200 суб'єктів підприємницької діяльності. Найбільш ураженими фактами відкриття фіктивних розрахункових рахунків є ряд банківських структур міста Львова. У ЗГРУ КБ «Приватбанк», наприклад, було виявлено сім таких «липових» структур, зареєстрованих за «липовими» документами. «Ентузіаст», «Форз», «Валерій-приват», «Дуга», «Даугава», «Львівмашбуд», «Роза вітрів», — по всіх цих фірмах порушені кримінальні справи за ознаками злочину передбаченого ст. 148-2 ч. III ККУ (умисні дії, що привели до ненадходження в бюджет податків та інших обов'язкових платежів в особливо великих розмірах). Загальний оборот фіктивних цих фірм — 12 мільйонів гривень, з яких не сплачено в бюджет близько чотирьох мільйонів гривень податків. Між іншим, одна з цих фірм була відкрита на студента, що загубив свій паспорт у 1994 році, друга на вигадане прізвище, а третя — взагалі на «бомжа», який і не підозрює, що став крупним підприємцем.
Проаналізувавши, систематизувавши та узагальнивши інформацію, зібрану податковою міліцією Львівської області, львівська обласна прокуратура 31.10.1997 року порушила кримінальну справу № 183-0075 за статею 167 ч.2 ККУ за фактом халатності допущеної посадовими особами ЗГРУ КБ «Приватбанк». Працівники цього банку навіть не повідомили в податкову інспекцію про існування у них як розрахункового рахунку «Львівських сувенірів», так і наявність електронної пошти «Банк-клієнт», встановленої на фірмі «Феміда», Це н послужило підґрунтям для подальших зловживань.
На цін стадії підготовки матеріалу до друку автор вирішив звернутися за коментарем до директора ЗГРУ КБ «Приватбанк» Олега Сергеєва. Пан Олег, перечитавши все вищенаписане, відмовився давати коментарі, однак, зауважив, що він не хотів би, щоб в публікації фігурувало його прізвище. Сергеєв не погодився з деякими твердженнями підприємця Єкімовських, бо, на його думку, вони не відповідають дійсності. Щодо порушених справ про халатність співробітників ЗГРУ КБ «Приватбанк», то директор підкреслив, що «деякі кримінальні справи порушуються лише для того, щоб вияснити справжній стан речей і не більше».
Начальник відділу по особливо важливих завданнях управління податкової міліції ДНА Львівської області Павло Васильович Боднарчук погодився доповнити цей матеріал.
«Станом на сьогодні, - прокоментував він в помешканні пана Скорохода і в ного службовому кабінеті в КБ «Приватбанк» нашими співробітниками проведено обшуки, вилучено мобільний телефон, дискети, документи. Почалась детальна перевірка фактів». (Сьогодні вже встановлено: підписи пана Єкнмовськнх і печатки «Львівських сувенірів» підроблені - авт.).
- А чи може таке бути, що справа проти Андрія Скорохода розвалиться?
- Життя покаже. Все, що вимагалось законом від нас, ми зробили. Між іншим, стаття 148 (ч.2 ) III передбачає до п'яти років позбавлення волі... Не кожному такий «сувенір» до душі.
Р.8. Нещодавно УБОЗ Львівської області спільно з обласною прокуратурою затримали одного з «діячів», який зі спільниками роками займався переведенням безготівки в готівку через ним створені фіктивні фірми. Ці структури мають пряме відношення до цієї публікації.
Микола САВЕЛЬЄВ, „День”
P.S. У зв'язку з тим, що реакція Приватбанку на цю статтю була негативною, керівництво Приватбанку подало в суд на редакцію газети "День", щоб захистити честь і гідність Приватбанку, які на їхню думку були ображені !!! Сталося чотири судові розгляди, які Приватбанк всі програв, так як в матеріалах доведено вся правда злочинницько-шахрайських дій керівництва ЗГРУ Приватбанку.
К убийству Гонгадзе причастен Тигипко, Шлапак и Скороход?
Больше информации на портале Антикор: https://antikor.com.ua/articles/3477-k_ubijstvu_gongadze_prichasten_tigipko_shlapak_i_skorohod
истинные виновники гибели Георгия Гонгадзе были тогда возле Кучмы, и сейчас снова рвутся к абсолютной власти и деньгам по трупам, не останавливаясь ни перед чем и ни перед кем! Имена финансовых мошенников и их бизнес-холдингов, благодаря Вам и Вашему покровительству, стали «наиавторитетнийшими» из чиновников Украины, которые подставили Украину ради своих корыстных амбиций во власти, с помощью которой они преступно наживали свои капиталы. Главные «монстры» ваших бед: Тигипко Сергей Леонидович, мозг и организатор КБ «Приватбанк» и его друг - соратник по ВЛКСМ Шлапак Александр Витальевич, которые с помощью кума Шлапака - Скорохода Андрея Владимировича превратили банк в «Приватбанду». Будучи 8 лет членом ГОКОД, начальником штаба и командиром отряда я и Схороход Андрей сделали наш отряд лучшим в Украине и СССР. Таким образом мы имели общих друзей – товарищей в милиции, КГБ, прокуратуре, горкоме, обкоме и ЦК.
После развала СССР Скороход А.В. создал юридическую фирму «Фемида», взяв в соучредители начальника областного отдела юстиции пана Тертичного (будущего главу админ суда Львовской области и Киева). Работая директором этой фирмы Скороход А.В. регистрировал общества с ограченой ответственностью всем желающим, в том числе бандитам, мошенникам всех рангов, конкретно 15 фирм авторитета Завинского (Завиня) и фирмы Шлапака А.В.
Однажды я со Скороходом встретил Шлапака А.В. в аэропорту и отвез его домой, пока мы ехали Шлапак показал документы подписанные Тигипко С.Л. о создании во Львове Львовского филиала КБ «Приватбанк». Тут же, в машине, он назначил Скорохода А.В. своим первым заместителем с правом подписи документов. Скороход быстро оформил регистрационные документы и начал собирать клиентов для банка. Так как у нас был общий офис, то есть моей фирмы «Львовские сувениры» и фирмы «Фемида», поэтому мы были все время вместе. И наши печати лежали в общем сейфе, а секретарем была его жена.
Офисом вместе мы начали пользоваться тогда, когда вы получили полномочия от Верховной рады, начали управлять Украиной. Мой контракт на поставку из Екатеринбурга оцинкованной стали в Чехословакию на 1,5 млн. долларов был обречен на форс-мажор из-за квотирования и лицензирования, то чего не было до подписания контракта. Но вагоны из Екатеринбурга уже прибывали во Львов, полгода я со Скороходом пытались найти правоту в кабинете министров, но ничего не получилось. Кирпа покойный забрал у меня 4 вагона (240 тонн) оцинкованной стали за простой вагонов, а Скороход не получил от меня своего вознаграждения.
Тогда Скороход А.В. сказал мне что он думает про Вас и Вашу власть, обещав отомстить.
Месть иезуита: 1. Где взять деньги?
- Конфликт между начальником УВД Львовкой области и авторитетом Орестом Завинским кончился его убийством, в день приезда генпрокуратуры для его допроса. Сразу на следующие три дня Скороход А.В. радостно начал сорить деньгами, покупать машину, квартиру, конвертировать наличные всем желающим под 7%. До этого у него денег не было!!! Много раз он занимал деньги у меня!!! Теперь все стало наоборот!!! Свидетелей об открытии счетов во Львовском филиале КБ Приватбанк Завинским Орестом на подложные документы кроме меня и его зама Курочкина В. не было. Таким образом, он украл сразу несколько миллиардов купонов со счетов его фирм, а дальше по ним обналичивал с Курочкиным В. деньги. Скупая на них по дешевке всю недвижимость первых этажей во Львове для магазинов и офисов Приватбанка, земли для заправок Коломойского. Так бандиты Завинского «Завини» остались нищими, а во Львове появился новый богатый банкир.
Читайте также: Украинская организованная преступность и «забвение» в Google
2. Где взять власть?
- По приезду из Днепропетровска Скороход А.В. похвастался, что скоро Кучма (Вы) сделает Тигипко преемником, Шлапака помощником, а его - главой ЗГРУ «Приватбанка» и выставил по этому поводу банкет. На этом банкете Скороход процитировал Тигипко: «Власть – это не владение заводами, морями, пароходами, а эффективное управление чужой «государственной» собственностью в свою пользу под крышей Президента».
Кстати, при найме на работу на должность Главы правления КБ «Приватбанк» Тигипко поставил Коломойскому только одно условие: «Полное доверие и невмешательство в управление банком». Так он заработал Коломойскому и себе деньги, а главное пришел к власти с Вашего благословения.
Шлапак А.В. попросил меня помочь его любовнице родить ему ребенка, я согласился и уговорил свою подружку-гинеколога патронировать Гелену Герардиевну, она по три раза на день ставила ей капельницы, через пол года родился Шлапак. Скороход А.В. стал крестным отцом, моя подружка крестной матерью, а Гелена Герадиевна стала доверенным лицом по сбору денег для Шлапака со всех его торговых объектов во Львовской области, вдобавок он ей купил квартиру и машину.
Через неделю после этого Шлапак попрощался с нами в ресторане «Гранд Отель» и уехал к Вам, помощником Литвина В. После этого на всех наших общих знакомых милиционеров, прокуроров, СБУшников, судей посыпались повышения в должностях с космической скоростью. Скороход А.В. лично всех поздравлял и вручал им новые погоны, что б все знали, какой он всемогущий. После этого он придумал сеть супермаркетов по бытовой технике «Интер маркет», «Арсен», «Фокстрот», «Шок», «Елит», «Метро» использовав при этом всю власть Тигипко, Шлапака, и своих правоохоронцев совместно с бандитами, которые возили левый спирт на подпольные заводы коньяков и водки Тигипко на востоке.
Кстати, все что шло через границу львовских таможен для вышеперечисленных супермаркетов Скороход А.В. делал от Вашего имени - таким образом, и он получил свой кусок власти.
3. При чем здесь я и Гонгадзе?
- Когда я был командиром комсомольского оперативного отряда по борьбе с хищениями социалистической собственности г.Львова при ГК ЛКСМУ Львова у нас были кураторы, от УВД г.Львова. Последним куратором был капитан милиции Бзикадзе Реваз Шалвович, родом из Сухуми. В 1988 году мне оформили инвалидность после травмы при задержании расхитителей (газеты, телевидение СССР), и благодаря своим разработкам, изобретениям и НОУ-ХАУ начал работать в СП «Украпол», а в 1991 году создал ООО Фирма «Львовские сувениры». С Бзикадзе Р.Ш. мы общались через день, так как он был моим соседом через дом. Будучи замначальника уголовного розыска, Реваз познакомил меня со своим начальником Гусаченко Володей. Однажды, проходя мимо РОВД, я со Скороходом А. встретил Бзикадже Р., он пригласил нас на День рождения Гусаченко В., мы зашли наверх, к нему в кабинет, так Скороход был познакомлен с ним. Через полчаса по РУВД подъехал спортивный автомобиль, из него вышел авторитет Коля «Рокеро», поднялся и присоединился к нам. Через 2 часа пьянки все были друзьями а Скороход начал тесные бизнес-отношения с Гусаченко и «Рокеро».
Гусаченко был переведен в УБОЗ и получил подполковника, ездил в форме – сопровождал левый спирт на Тигипковские заводы. «Рокеро» и компания в Польше переупаковывала медикаменты и прочие просроченные товары для поставки в Украину через Скорохода А. в его супермаркеты и через его счета. «Рокеро» поставлял Скороходу А. фальшивые доллары, а Скороход их легализовывал через банкоматы Приватбанка, так как он был главным по валюте и ЗГРУ КБ «Приватбанк». Однажды я, будучи в кабинете Скорохода А. на улице Гуцульской, стал свидетелем его разговора с Тигипко С.Л. Тогда он еще был главой правления Приватбанка. Тигипко С. просил его встретить самолет с двумя миллионами долларов, Скороход ответил что встретит и получит. Он спросил меня, смогу ли я помочь привести мешки с миллионами – я ответил, что это опасно без охраны, он сказал, что никто не знает о деньгах и поэтому нечего бояться. Так и было, тюки, мешки были без признаков, что в них были деньги. Скороход А. их получил, и мы приехали на улицу Гуцульскую, где их занесли в его кабинет.
Однажды Гусаченко В. в присутствии начальника уголовного розыска УВД Львовской области и Скорохода А. попросил их подвезти к УВД области, они были изрядно выпившие, я согласился и их подвез. Когда они вышли из машины, я вышел попрощаться и ехать дальше. Гусаченко В. заявил мне, если я попытаюсь сделать что-то плохое против Скорохода, то его бандиты вывезут меня в Брюховичи и спалят вместе с машиной. После этого он взял меня за рубашку в кулак и спросил меня, понял я его или нет! Я ответил, что понял и, вывернувшись, ударил подполковника в грудь, тот упал, а я сказал, что теперь ему надо беречь свою машину. Сел и уехал. Так я поссорился со Скороходом и Гусаченко В. и, вплоть до его увольнения из УбОЗа, я колол ему колеса, даже когда он ее ставил под окнами дежурки РОВД.
Читайте также: «Универсал Банк» Сергея Тигипко отмыл очередной миллиард: прокуратура предъявила подозрение
В 1996 году я окончательно закончил все испытания по производству керамики «Веджвуд», самой дорогой и красивой в мире. Причем, я мог уменьшать копию на 500% без изменения качества.
После этого я решил купить современную туннельную печь обжига для керамических миниатюр и договорился о кредите на нее. Пришел в КБ «Приватбанк» попросил главного бухгалтера документы и обнаружил движение неизвестных мне миллиардов купонов и сотен тысяч долларов на моем счету. Я пришел к Скороходу А. за разъяснениями, тот дал мне чистые бланки с печатями банка и сказал мне пиши что хочешь. Я ответил, что писать ничего не буду, пока он мне не пояснит, откуда и куда делись деньги по моему счету. Я ему дал три дня для улаживания этой проблемы. Через три дня я пришел к нему в кабинет, а он просит меня, чтобы я брал кредит на другую фирму, я отказался и сказал – «отныне мои проблемы станут твоими». Он нагло засмеялся и сказал, что там везде мои печати и мои подписи.
Куда я только не обращался с заявлением о возбуждении уголовного дела против Приватбанка и Скорохода конкретно. Все крутили пальцем возле виска, что я ненормальный и поднимаю руку на главного «мафиози» Львова и советовали с ним помириться, пока не поздно. Так никто мое заявление и не зарегистрировал. Но все его изучили и «подоили» Скорохода А.
Встретив Реваза Бзикадзе, я услышал от него, что Скороход предложил ему работу в службе безопасности банка, если он уговорит меня помириться с ним. Сказал, что поедем на природу, выпьем вагон водки с вагоном шашлыков. Я ответил Бзикадзе, что мириться с ним буду, если он предоставит все документы об оплаченных по моей фирме налогах, иначе - война. Скороход А. налоги платить не собирался, так как имел там начальника внутренней безопасности ДПА генерала Шабаева, которого отправил на тот свет, как и Гусаченко когда они были уже ему не нужны.
Я поехал в генпрокуратуру в Киев и на приеме у Ольги Колинько зарегистрировал свое заявление о возбуждении уголовного дела по моей фирме, по которому и было возбуждено 17 уголовных дел, но в последствии прокурор области Ренажевский заставил следователя объединить их в одно и взявши дважды у Скорохода 150 и 100 тысяч долларов закрыл их у себя в сейфе, а следственную группу разогнал. Галомшу отправили в другую область. Я написал об этих бандитских действиях Скорохода А. в газету «День», где главным редактором была жена Евгена Кириловича Марчука. «Приватбанк» подал на меня и газету «День» в суд за честь и достоинство банка. Так как, после публикации в газете, больше половины клиентов банка перешли в другие банки.
Представленные мною доказательства были достаточны для решения суда. Четыре апелляции «Приватбанка» провалились. Последний суд которые я и газета «День» выиграли, был Минский суд г.Киева. Вердикт: «Все изложено правильно, обжалованию не подлежит». Пока я ехал со Львова на этот суд, Вы Е.К.Марчука назначили секретарем РНБО, и судья знала об этом, а я не знал. С тех пор мне советовали многие сидеть тихо, и не просить компенсации, так как легче им было заплатить киллеру, чем мне. Привыкший к борьбе в оперотряде и справедливости (на моем счету 2,5 тыс. пойманных расхитителей, из них 28 работников милиции), я везде доказывал их виновность в судах.
Однажды я встретил Реваза с компанией. В ней оказалось еще два грузина, один был Георгием Гонгадзе, другой его названый брат, остальные были ребята из УНА-УНСО. Реваз в двух словах описал им мою войну с Приватбанком, и как я ее выиграл у Приватбанды. Я предложил Георгию все свои материалы для опубликования в его интернет-издании, так же сказал ему, что это будет жирной точкой в материалах, который ему предоставит Георгий Омельченко по Приватбанку и махинациям Тигипко С.Л. Георгий согласился. Однажды, когда Георгий снова был с ребятами из УНА-УНСО в магазине на улице Русской, я подошел к нему и передал все имеющиеся у меня документы о Приватбанке, Скороходе А., Шлапаке А., и Тигипко С.
Больше я Гонгадзе Г. никогда не видел. Потом, когда все начали говорить, что он пропал, его видели якобы в «Приватбанке» на улице Гуцульской, что у него были финансовые проблемы с банком, это было озвучено генералом Пукачем.
В ходе следствия по Скороходу А. , он, дважды судимый за банковские махинации, мошенник и убийца, встречался с министром МВД Ю.Кравченко в ресторане «Высокий Замок» вместе со Шлапаком А., а потом точно так же встречался с Генпрокурором Потебенько здесь, во Львове.
Лично я не верю в то, что эти встречи были случайными и уж, тем более, что встреча Скорохода и Пукача до и после исчезновения Гонгадзе.
Я считаю, что публикация по Тигипко С. и его «Приватбанде» оставила крест на его политической карьере, как премьера и кандидата в президенты, как это он декларировал в своих бизнес-кампаниях.
Тигипко был уверен в том, что на пленках он нигде не фигурирует, потому и предлагал деньги на их расшифровку.
Поверив Ющенко, что он раскроет дело Гонгадзе, я подал заявление в генпрокуратуру пану Пискуну и пану Турчинову в СБУ, так же мой друг Миша Мужиливский передал премьеру Тимошенко Ю., которая обещала помочь мне, но как я понял – сняла с Коломойского и Тигипко деньги на выборы по полной программе, и на этом все затихло. Кроме этих отписок, которые я прилагаю, я больше ничего не знаю, но по своим каналам мне пояснили, что в 2005 году все документы уничтожили. Так ли это, я не знаю.
Перед вторым туром 2004 года, я был на дне рождения у Гайдучка И., который с Вами на фото в его кабинете. Он уверено заявил мне, что Медведчук В. будет головой Верховной Рады, Кирпа – президентом, а Тигипко С. – премьером. Ющенко – Янукович – аннулируются. Но все пошло не так, и Тигипко снова рвется к власти по трупам!
Тимур Грива для ОРД 02
Больше информации на портале Антикор: https://antikor.com.ua/articles/3477-k_ubijstvu_gongadze_prichasten_tigipko_shlapak_i_skorohod
середа, 25 березня 1998 р.
Газета День "Зображення, яке може потрясти світ"
Його винахідник живе у Львові
Він винайшов новітню і технологію швидкісного, якісного і, головне, дешевого для замовника нанесення будь-якого зображення на будь-яку форму. Відтворені ним кольорові зображення не бояться атмосферних опадів і перепадів температур, витримують стовідсоткову вологість і температуру від -50 до 100 градусів. Це ноу-хау має шанс зробити переворот на ринку схожих послуг у світі.
Отже, Олександр Єкімовських, сьогодні керівник фірми «Львівські сувеніри», під маркою якої він і пропонує результати свого винаходу. Вроджений пошуковець, що ненавидячи комп'ютер усіма фібрами своєї душі, якось уперше сівши за нього і посидівши кілька годин, збагнув — ось те, що може дати йому в майбутньому не тільки гроші, а й велику славу. Непереможний оптиміст, про якого (хоча б з іншого приводу) написано багато статей, знято на Львівському телебаченні окремий фільм.
Олександр Єкімовських приїхав до Львова услід за своєю матір'ю із Свердловська. Саме там, на Уралі, приглядаючись, як малює, ліпить, різьбить його дядько — самодіяльний, але самовідданий художник — п'ятилітній Сашко з головою заглибився у малювання, а згодом — уже з семи років - майстерно робив кольорове фото. Саме зі Свердловська пішов він до армії, на мор-флот, про що завжди мріяв — у Владивосток. До речі, там, у Владивостоці, Олександр став інструктором першої у тодішньому Радянському Союзі школи мічманів та організував найкращу на Тихоокеанському флоті художню майстерню, де поставив на тиражування усе, що було можна: чеканку, тощо. Ось де почала втілюватися його мрія: тиражувати мистецькі речі, зробити їх доступними для всіх. Правда, тоді Єкимовськнх ще не знав, що вона здійсниться, але у це дуже вірив. «Взагалі я ніколи не думав, — розповідає мені винахідник, — що буду цим займатися зараз, а не тоді, коли вийду на пенсію. Але життя так змінилось... Спочатку я працював бригадиром-електриком на Львівській залізниці, а тоді командиром її оперативного загону по боротьбі з крадіжками, далі такого ж загону району, міста, який став кращим в Україні і Радянсьму Союзі. Утім про це свого часу багато писані і показували по телебаченні, тому не вдаватимуся до подробиць. Скажу тільки, що тільки працівників міліції ми затримали 28 осіб. І ось, нарешті, — увесь час на справу, якою марив від дитинства. Як відбувається увесь цей процес, що і як треба робити, знаю тільки я, це мій винахід, моя можливість ще раз голосно заявити про себе».
Серед науковців Олександр ЄКИМОВСЬКИХ спробував це зробити на міжнародній конференції «Сакрум і місто», яка відбулася у Львові у березні минулого року. Він пропонував з допомогою його технології оформляти як культові споруди, ТАК і будь-які архітектурні будівлі. Ціна за нанесення зображення була у 5-10 разів дешевшою за пропоновані ціни чи то в нас чи де-інде, і робилося усе у десять разів швидше. До слова, навіть американці не мають схожої технології по кольору, коли можна передати не тільки сам колір, а й усі існуючі відтінки. Утім серед професійних львів'ян ідея підтримки і зацікавлення не знайшла чи то з огляду на звичайну людську заздрість чи то на пасивність. Утім буквально вчепилися в Олександра Єкімовських (за його словами) присутні на конференції поляки та мешканці Східної України. Прикро. Але на все, вважає винахідник, свій час.
- Усього, чого хотів у своєму житті, я досяг. Те, що можу запропонувати, воно нетільки цікаве, а й потрібне. Принаймні, конкурентів для себе я не бачу. Я провів 6 місяців для вдосконалення техніки і більше нічого нового в цій сфері для себе я не бачу.
Це Ноу-Хау може дати для промисловості новий початок, створити нові робочі місця і знайти пристосування навіть для застарілих комп'ютерних технологій. Це дасть помітне зрушення в світі. Я вірю що якимсь чином це відбудеться.
На даний момент Олександр Єкімовських намірений продемонструвати своє вміння на виставках: "Комп'ютерний офіс" та "Світ друку" які відбудуться одночасно 24 - 27 березня.
Нехай ці виставки принесуть автору близькі перспективи та спіхи!
Він винайшов новітню і технологію швидкісного, якісного і, головне, дешевого для замовника нанесення будь-якого зображення на будь-яку форму. Відтворені ним кольорові зображення не бояться атмосферних опадів і перепадів температур, витримують стовідсоткову вологість і температуру від -50 до 100 градусів. Це ноу-хау має шанс зробити переворот на ринку схожих послуг у світі.
Отже, Олександр Єкімовських, сьогодні керівник фірми «Львівські сувеніри», під маркою якої він і пропонує результати свого винаходу. Вроджений пошуковець, що ненавидячи комп'ютер усіма фібрами своєї душі, якось уперше сівши за нього і посидівши кілька годин, збагнув — ось те, що може дати йому в майбутньому не тільки гроші, а й велику славу. Непереможний оптиміст, про якого (хоча б з іншого приводу) написано багато статей, знято на Львівському телебаченні окремий фільм.
Олександр Єкімовських приїхав до Львова услід за своєю матір'ю із Свердловська. Саме там, на Уралі, приглядаючись, як малює, ліпить, різьбить його дядько — самодіяльний, але самовідданий художник — п'ятилітній Сашко з головою заглибився у малювання, а згодом — уже з семи років - майстерно робив кольорове фото. Саме зі Свердловська пішов він до армії, на мор-флот, про що завжди мріяв — у Владивосток. До речі, там, у Владивостоці, Олександр став інструктором першої у тодішньому Радянському Союзі школи мічманів та організував найкращу на Тихоокеанському флоті художню майстерню, де поставив на тиражування усе, що було можна: чеканку, тощо. Ось де почала втілюватися його мрія: тиражувати мистецькі речі, зробити їх доступними для всіх. Правда, тоді Єкимовськнх ще не знав, що вона здійсниться, але у це дуже вірив. «Взагалі я ніколи не думав, — розповідає мені винахідник, — що буду цим займатися зараз, а не тоді, коли вийду на пенсію. Але життя так змінилось... Спочатку я працював бригадиром-електриком на Львівській залізниці, а тоді командиром її оперативного загону по боротьбі з крадіжками, далі такого ж загону району, міста, який став кращим в Україні і Радянсьму Союзі. Утім про це свого часу багато писані і показували по телебаченні, тому не вдаватимуся до подробиць. Скажу тільки, що тільки працівників міліції ми затримали 28 осіб. І ось, нарешті, — увесь час на справу, якою марив від дитинства. Як відбувається увесь цей процес, що і як треба робити, знаю тільки я, це мій винахід, моя можливість ще раз голосно заявити про себе».
Серед науковців Олександр ЄКИМОВСЬКИХ спробував це зробити на міжнародній конференції «Сакрум і місто», яка відбулася у Львові у березні минулого року. Він пропонував з допомогою його технології оформляти як культові споруди, ТАК і будь-які архітектурні будівлі. Ціна за нанесення зображення була у 5-10 разів дешевшою за пропоновані ціни чи то в нас чи де-інде, і робилося усе у десять разів швидше. До слова, навіть американці не мають схожої технології по кольору, коли можна передати не тільки сам колір, а й усі існуючі відтінки. Утім серед професійних львів'ян ідея підтримки і зацікавлення не знайшла чи то з огляду на звичайну людську заздрість чи то на пасивність. Утім буквально вчепилися в Олександра Єкімовських (за його словами) присутні на конференції поляки та мешканці Східної України. Прикро. Але на все, вважає винахідник, свій час.
- Усього, чого хотів у своєму житті, я досяг. Те, що можу запропонувати, воно нетільки цікаве, а й потрібне. Принаймні, конкурентів для себе я не бачу. Я провів 6 місяців для вдосконалення техніки і більше нічого нового в цій сфері для себе я не бачу.
Це Ноу-Хау може дати для промисловості новий початок, створити нові робочі місця і знайти пристосування навіть для застарілих комп'ютерних технологій. Це дасть помітне зрушення в світі. Я вірю що якимсь чином це відбудеться.
На даний момент Олександр Єкімовських намірений продемонструвати своє вміння на виставках: "Комп'ютерний офіс" та "Світ друку" які відбудуться одночасно 24 - 27 березня.
Нехай ці виставки принесуть автору близькі перспективи та спіхи!
Підписатися на:
Дописи (Atom)