Дунаївці!!! https://youtu.be/QkJ7853_Wvs

середу, 17 березня 2004 р.

Високий Замок "Підніжка замість підмоги" (17 березня 2004 р.)

або про те, як нове тяжко прокладає собі дорогу у бюрократичних джунглях.
  
Події останніх днів спонукали нас знову повернутися до персонажа недавніх високозамківських публікацій - львівського підприємця Олександра Єкімовських та винайденого і запатентованого ним незвичного газового пальника. Автор ноу-хау, яке за умови його масового впровадження може принести значні дивіденди народному господарству країни загалом і кожному з нас зокрема, потрапив в опалу. Навіть більше - винахідник говорить про прямі погрози на свою адресу...

Коротка передісторія справи. Олександр Єкімовських змайстрував, випробував і успішно користується принципово новим нагрівальним пристроєм, який зовні мало чим відрізняється від традиційної конфорки. Перевага цього винаходу - в ефективності. Вода у чайнику чи каструлі завдяки йому (це продемонструвала нам дружина пана Олександра) нагрівається удвічі швидше, в кімнату без додаткових енергозатрат надходить більше тепла. З приміщення зник надокучливий кожній господині запах шкідливих викидів від плити, оскільки пальник зі спеціального сплаву є каталізатором повного згоряння газу, а відтак відповідає екологічним вимогам...

Можна уявити, скільки наших співвітчизників, у багатьох з яких у кишенях гуляє вітер, воліли б мати такий ощадливий і “оздоровлювальний” пальник у своєму помешканні. Скільки коштів, потрачених на купівлю дорогих енергоносіїв, зберегли б на промислових об’єктах!

Щоб обґрунтувати свої спостереження, аматор Олександр Єкімовських звернувся до науковців. Зокрема, до завідувача кафедри метрології, стандартизації та сертифікації Національного університету “Львівська політехніка”, доктора технічних наук, професора Петра Столярчука. Разом зі своїм соратником - доцентом цієї ж кафедри Василем Яцуком протягом двох місяців (!), використовуючи сучасні методики і вимірювальне обладнання, моделюючи різні режими і аварійні ситуації, вони провели дослідження “пальника Єкімовських”. А згодом на 11 сторінках запротоколювали результати роботи. Кожне своє твердження вчені аргументували з допомогою формул, діаграм, порівняльних таблиць. Ось деякі висновки з цього документа:

“Розроблений О. Єкімовських металевий диск на 99 відсотків є випромінювачем інфрачервоного (теплового) випромінення. Ефективність розробленого нагрівача за різними методами досліджень і при різних витратах газу становить від 2,5 до 7 разів”.

Науковці ствердили, що винахід О. Єкімовських вартий великої уваги. Принцип, за яким працює його нагрівач, може бути корисним не тільки в побуті, а й сільському господарстві, промисловості. Доцент В. Яцук зізнавався журналістам, що протягом двох місяців досліджень пальника був очевидцем маленького дива.

Професор П. Столярчук каже, що значного ефекту досягнуто за рахунок особливої конструкції пристрою і особливого сплаву, з якого він виготовлений, хоча феномен явища до кінця не з’ясовано. Він додав, що новий пальник такий же безпечний, як традиційний. І пошкодував, що не має подібного в хаті...

Таємниці металу, з якого змайстровано унікальний газовий нагрівач, Олександр Анатолійович не розкриває нікому. Це - його інтелектуальна власність. На неї, як автор, він має виключне право і тому резонно захищає від конкурентів. Не знають компонентів цього сплаву не тільки українські вчені, а й бізнесмени з Росії, Румунії, Німеччини, Польщі, Швеції, Японії, котрі марно домагаються викупити винахід “львівського Едісона”. Відмовився О. Єкімовських посвячувати у технічні подробиці свого ноу-хау і співробітника однієї з маловідомих і малотиражних газет, який з винахідником, за його словами, поводився некоректно, навіть з викликом. Солідні львівські видання, котрі першими розповіли про новинку, в його устах виглядали “жовтою пресою”, при розмові цей пан пред’явив посвідчення власкора часопису, в якому не працює, а кореспондентів цієї газети він, виявляється, “не знає і знати не хоче”. Олександра Єкімовських насторожило те, що непроханий гість, який кілька разів набивався на зустріч, вимагав повідомити детальний склад металу, пропонував “розкрутити” винахідника у своєму виданні, що, мовляв, невдовзі принесе йому золоті гори. Коли ж його цікавість не задовольнили, ображений візитер пообіцяв створити автору винаходу великі проблеми. Після цих погроз О. Єкімовських, побоюючись за свою безпеку і долю власного винаходу, написав заяви до міліції та прокуратури...

А проблеми справді з’явилися. З початку робочого тижня в одній із бюджетних установ, де з метою заощадження газу побажали спробувати енергозберігаючий пристрій, нагрянув (за чиєю “наводкою”- можете здогадатися) інспектор з безпеки праці. Будь-які пояснення і посилання на думку науковців (у тому числі - з приводу безпечності) він ігнорував, називаючи це дурницями. Не знайшовши в котельні винаходу умільця (його на час реконструкції котла демонтували), почав шукати інші причіпки - аби будь-що покарати керівника, який звернувся до винахідника. Директора оштрафували і серед опалювального сезону винесли постанову про закриття котельні. Скільки “сердечних” піґулок випив той після цього - не знаємо, але те, що назавжди зарікся проявляти господарську ініціативу - це точно.

Не минуло і кількох днів, як ображений кореспондент знову дався чути. На шпальтах не своєї газети він “танком проїхався” по Єкімовських, звинувативши того в авантюрності. Це змусило винахідника звернутися до суду...

А мені у зв’язку з цим думається рецидив радянського “ніззя”, що досі, на жаль, сидить у багатьох людях. Такі не люблять талантів-“вискочок”, визнають лише культ циркуляра, персональне угідництво. А хто ж, як не державні органи, мали б бути найбільше зацікавлені у ноу-хау Єкімовських? Допомогти йому, посприяти, підтримати, а не перешкоджати. Такою ж мені бачиться і роль друкованого слова.

А якщо вже говорити про турботу за нашу з вами безпеку і здоров’я, що нібито відстоюють чиновники у цій історії, то дивовижної їх завзятості, з якою вони “мочать” винахідника, чомусь не спостерігається при надходженні у продаж тих же газових плит вітчизняного виробництва. Плити ці випускають за застарілими стандартами СРСР, вони виділяють утричі більше чадного газу, ніж зарубіжні аналоги, методично отруюючи тих, хто готує їжу. Проте принциповістю охоронців нашої праці і фахівців Держстандарту у цьому випадку навіть і не пахне...


На фото: Довкола цього ноу-хау Єкімовських ламається стільки списів...